+38 (050) 276-60-59 (Viber)
+38 (097) 963-36-95
+38 (063) 790-00-10
Наші предки вважали плач знаком глибокої поваги до покійного. І чим голосніше звучали плач і лементи, тим значущішою була людина. Роль плакальників виконували спеціально найняті люди. Плакальниці мали цілу касту, в якій встановлювалася власна ієрархія. Предки вірили, що покійний чує, що про них говорять вже після смерті. Тому іноді плакальниці перераховували заслуги покійного і розповідали про його благородні вчинки і подвиги.
В кінці похорону плач і лемент миттєво змінилися веселощами. Люди жартували, сміялися і веселилися. Такий контраст виник через те, що предки боялися смерті і намагалися відігнати її веселощами. Жителі Буковини грали в «свічки», «вогнище» - рухливі ігри, в яких одночасно могло брати участь багато людей. Сьогодні цей обряд втратив свою актуальність. Вона допомагала пережити найважчі моменти після смерті близької людини. 
У деяких регіонах країни до наших днів зберігся дивовижний звичай: повертатися з місця поховання задом наперед. З чим це пов'язано? У православ'ї такий ритуал досить поширений - не тільки під час виконання ритуалів, але і під час читання молитов. Вважається, що таким чином посилюється ефект від зроблених або вимовлених слів. Він допомагає переплутати сліди, не дати смерті знову прийти в цей будинок.
Повернувшись з церковного подвір'я, вони ретельно миють руки і взуття. А потім приступають до прибирання: миють не тільки підлогу, а й вікна, витирають пил. Чому вони це роблять після повернення? Так проганяють смерть. І ще: поки покійний лежить вдома, прибирати категорично заборонено: таким чином можна «вимести» здоров'я з дому. де загинула людина. Таким чином вони відганяли смерть, яка встигла відвідати будинок. У невеликих селах збереглася традиція: як тільки тіло закопують в землю, його починають орати або засівати. Якщо обробити землю до похорону, то урожай буде мізерним або врожаю не буде зовсім.
Поминальні обіди проводяться в день поховання, на 9-й і 40-й день після смерті. Щороку покійних поминають у день їхньої смерті та через тиждень після світлого дня Воскресіння Божого (Великодня). У деяких регіонах цей день називають «Червоною горою» або «Трунами». мити або реставрувати пам'ятники. Після трудового процесу прийнято сідати, розмовляти з покійним і навіть наливати йому чарку горілки.
Раніше, під час перших поминків, дзеркала в будинку покійного завішували вишитим рушником. Сьогодні їм на зміну прийшли білі рушники. До речі, вони білого кольору. Чому? Тому що наші предки вважали колір жалоби білосніжним. Він символізував глибоку скорботу. Трагедія і смерть стали асоціюватися з чорним кольором з приходом християнства. Після поминків протягом наступного тижня небажано влаштовувати весілля, а ось хрестити дітей можна і навіть потрібно.
Уявіть, в минулому виділявся цілий день, щоб попрощатися з покійним. На його честь влаштували справжнє свято. А точніше, на честь життя. Парадоксально, але родичі та друзі таким чином відволікалися від поганих думок. Вони влаштовували змагання, танцювали в хороводі, співали пісні. Особливе місце відводилося кінним змаганням. Ця тварина символізувала рух, вважалася провідником від живого до мертвого, від мертвого до живого у свій світ.
Навіщо це було потрібно? Вважалося, що занадто важкі переживання притягують до себе ще більше нещасть. Сліз і страждання боялися, як вогню, тому відразу після поховання починалося справжнє свято. Люди вірили, що, дивлячись на ці гуляння, душа покійного посміхається. При влаштуванні застілля за столом випивали хмільні напої. Головним атрибутом була ритуальна чаша. Частину алкоголю залишали, а потім виливали на могилу.
Традиція збереглася і до наших днів. Правда, вона зазнала певних змін. Під час поминків і тільки приходячи в гості до покійного, родичі і друзі ставлять біля надгробка склянку горілки. Церква засуджує такий обряд, але він все одно має місце.