+38 (050) 276-60-59 (Viber)
+38 (097) 963-36-95
+38 (063) 790-00-10
Наші пращури вважали, що голосіння є глибокою повагою до покійного. І чим голосніше плач і голосіння, тим більш значною була людина. Роль плакальниць виконували спеціально найняті люди. Батьки вірили, що покійні чують, що говорять про них після смерті. Тому іноді плакальниці перераховували достоїнства померлого і розповідали про його благородні вчинки та подвиги.
Після завершення похорону плач і голосіння моментально змінювалися веселощами. Люди жартували, сміялися та веселилися. Такий контраст відбувався через те, що батьки боялися смерті і намагалися її відігнати веселощами. Жителі Буковини грали у «свічку», «головешку» – рухливі ігри, в яких могло брати участь багато людей одночасно. Нерідко влаштовували вистави, які збирали багато глядачів. На жаль, сьогодні цей обряд втратив актуальність. Він допомагав пережити найважчі миті після смерті близької людини.
У деяких регіонах країни досі зберігся дивовижний звичай: повертатися з місця поховання задом наперед. Із чим це пов'язано? У православ'ї такий ритуал зустрічається досить часто – не тільки під час виконання обрядів, а й під час читання молитов. Вважається, що так ефект від виконаного чи сказаних слів зміцнюється. Якщо говорити конкретно про ритуал, пов'язаний із поверненням з цвинтаря, він допомагає заплутати сліди, не дати смерті прийти в цей будинок ще раз.
Після повернення з цвинтаря ретельно миють руки та взуття. А потім починають прибирання: миють не тільки підлоги, а й вікна, витирають пил. Чому це роблять після повернення? Так проганяють смерть. І ще: поки покійний лежить вдома, прибирати категорично не можна: так можна «вимести» з дому здоров'я. На Русі було прийнято вдаряти лопатою, кочергою, сокирою чи ножем на тому місці, де померла людина. У такий спосіб відганяли смерть, яка встигла відвідати будинок. У маленьких селах збереглася традиція: щойно тіло віддають землі, починають орати чи засівати її. Якщо обробляти землю до похорону, урожай буде поганим або його зовсім не буде.
Поминальні обіди влаштовують у день поховання, на 9-й та 40-й день після смерті. Щорічно поминають померлих у день їхньої смерті і через тиждень після світлого дня Воскресіння Божого (Великодня). У деяких регіонах цей день називають «Червона гірка» або «Гробки». За традицією рідні та близькі приходять до померлих на могилу, упорядковують територію біля неї, миють чи реставрують пам'ятники. Після трудового процесу прийнято сісти, поговорити з покійним і навіть налити чарку горілки.
Раніше під час перших поминок дзеркала в будинку покійника завішували вишитим рушником. Сьогодні їх замінили білі рушники. До речі, саме білі. Чому? Тому що у наших предків кольором жалоби вважався саме білий. Він символізував глибоку скорботу. Асоціювати трагедію та смерть із чорним стали з приходом християнства. Після поминок впродовж наступного тижня небажано влаштовувати весілля, а ось хрестити дітей можна і навіть потрібно. У всякому разі, так вважали наші предки.
Уявіть собі, що раніше на прощання з померлим виділяли цілий день. На його честь влаштовувалося справжнє торжество. А точніше сказати, на честь життя. Як не парадоксально, рідні та близькі таким чином відволікалися від поганих думок. Влаштовували змагання, водили хороводи, співали пісень. Особливе місце відводилося кінним змаганням. Ця тварина символізувала рух, вважалася провідником від живого до мертвого, від мертвого до живого. Батьки щосили намагалися не дати горю і сльозам просочитися у їх світ.
Навіщо це було потрібне? Вважалося, що надто тяжкі переживання притягують ще більше лиха. Сліз та страждання боялися як вогню, тому одразу після поховання починалося справжнє свято. Люди вірили, що, дивлячись на ці гуляння, душа покійного посміхається. Влаштовуючи бенкет, за столом випивали хмільні напої. Головним атрибутом була ритуальна чаша. Частину спиртного залишали, а потім виливали на могилу.
Традиція дожила і до сьогодні. Щоправда, зазнала певних змін. Під час поминок і просто прийшовши в гості до померлого, рідні та близькі ставлять біля надгробка чарку з горілкою. Церква засуджує такий обряд, але він все ще має місце. Як бачите, сила традицій велика.